«Мені здається, що керівництво держави часто не усвідомлює справжнього потенціалу нашої вищої школи, нині вона – надзвичайно недооцінена», – каже Станіслав Ніколаєнко. Хоча, за інформацією прес-служби МОН, очолюваний Станіславом Миколайовичем НУБіП є четвертим вишем у списку ЗВО, яким за новою формулою найбільше підняли фінансування: у 2020 році він має отримати із держбюджету на 41,9 мільйона гривень більше, ніж у 2019 році.

     Про «формулу успіху» вишів і нову формулу їх фінансування, роль роботодавців у розвитку ЗВО, перспективи наукової роботи і міжнародної співпраці спілкуємося з міністром освіти і науки в 2005 – 2007 роках, ректором Національного університету біоресурсів і природокористування України Станіславом Ніколаєнком.

  На інтерв’ю Станіслав Миколайович прийшов одразу після наради з керівниками структурних підрозділів НУБіП, присвяченої планам роботи і ознайомленню з новим принципом розподілу бюджетних коштів. А до того у виші звітували за 2019 рік. Станіслав Ніколаєнко демонструє підручник «Керівник закладу освіти» власного авторства. Розповідає про важливість упровадження культури дисципліни – як у закладі, так і в масштабах держави. Цитує всесвітньовідомого американського бізнес-консультанта Джима Коллінза: керівник спочатку повинен підібрати команду, ліквідувати недоліки, організувати ефективну роботу, і лише потім пропонувати напрями реформування.

 

 

     – Нині в Україні, як правило, чомусь популярною є критика нашої вищої освіти. Навіщо це робити? Чи не краще налагодити справжній діалог між Урядом, Президентом і університетами? – емоційно запитує Станіслав Миколайович. – У сфері освіти не треба воювати, треба чітко розуміти, якими є завдання і як можна найкраще їх виконати. У нас сьогодні в Україні виробляється лише 3-4 відсотки високотехнологічної продукції, на яке ж виробництво має бути спрямована вища освіта? Тип економіки – аграрно-індустріальний, більшість виробництв – на рівні третього-четвертого технологічного устрою (а всього їх 6). Які запити економіки – така і освіта. Чи є довгострокова стратегія розвитку економіки, промислової, аграрної політики? Вже навіть міністерства такого немає.

     Я вважаю, що нам потрібно сьогодні припинити гудити нашу вищу освіту. Якщо порівняти кошти, що виділяються, і той результат, який демонструємо, то ми маємо досить потужну галузь.

 

-      Зважаючи на Ваш досвід, що має робити заклад вищої освіти, аби успішно функціонувати в нинішніх реаліях?

 

     – Виокремлю кілька питань, на які у першу чергу має звертати увагу кожен заклад. Найперше для університету – пошук активних шляхів взаємодії з бізнесом. Якщо нині ти не маєш ефективних зв’язків із роботодавцями, якщо вони у тебе в закладі не «товчуться», не проводять наради, якщо ти не змінюєш відповідно до їхніх потреб навчальні плани і програми, не надаєш їм консультаційні й дослідницькі послуги – майбутнього у такого закладу не буде. У НУБіП, до речі, всі лабораторії оснащені сучасними приладами лише завдяки участі бізнесу. Минулого року ми на наукові цілі отримали від спонсорів прилади на загальну суму близько десяти мільйонів гривень.

     Друге: треба постійно поліпшувати якість надання освітніх послуг. Це поняття комплексне, яке включає і якість викладання (адже заняття повинні вести викладачі з досвідом роботи на сучасному виробництві, які володіють актуальною інформацією), і надання можливостей вибору форм навчання. Особливо це характерно для магістратури, адже нинішні студенти зацікавлені у навчанні з елементами дуальної форми освіти, дистанційному отриманні знань. Варто розробляти унікальні освітні програми.

     Потрібен постійний діалог зі студентом, постійна робота з активним студентським самоврядуванням – і ректор сам повинен демонструвати приклад такої співпраці. У нашому університеті, наприклад, періодично проводяться соціологічні опитування – передусім ми дізнаємося, чи задоволені студенти якістю освітнього процесу. Викладачів оцінює і адміністрація, і студенти. Для кожного педагогічного працівника є свій КРІ: який науковий та освітній внесок зробив, як співпрацює з бізнесом, скільки підготував статей у наукових журналах, що індексуються у Scopus і Web of Science, як його оцінюють студенти. І, відповідно до цих показників, заробітна плата може відрізнятися вдвічі.

     Третє: треба знати свого потенційного абітурієнта і відповідно працювати з ним. Мусимо визнати, що нині наша вітчизняна середня освіта в цілому перебуває у надзвичайно тяжкому стані. У цьому навчальному році ми в НУБіП організували «курси вирівнювання», де безкоштовно і добровільно 920 студентів першого року навчання два місяці відвідували заняття з математики, фізики, хімії та біології. Такий підхід кардинально зменшив кількість студентів, які не можуть одразу почати опановувати матеріал вищої школи.

     До речі, кажуть, що всі університети начебто бояться відраховувати «слабких» студентів. Це не так. Наприклад, наш виш за три роки відрахував майже тисячу студентів. Зауважу: при введенні нового формульного розрахунку зазначають, що не зменшуватимуть фінансування у зв’язку з відрахуванням. Але в це важко повірити, бо основний показник формули – масштаб університету і кількість студентів.

     Четверте: чи не найважче, що доводиться робити керівництву вишу, – це забезпечувати сучасний рівень матеріальної бази закладу (лабораторного обладнання, демонстраційних матеріалів, технічних засобів тощо) за теперішнього рівня фінансування. Якщо сьогодні на науку кожен із двадцяти кращих американських університетів витрачає по 800 мільйонів доларів, а всі українські виші, разом взяті, навіть не дотягують до цієї суми, то про яку конкуренцію з ними ми можемо говорити? Щоправда, дещо вирівнює ситуацію тісна співпраця з провідними роботодавцями, сучасним виробництвом.

     П’яте: потрібна діджиталізація освітнього середовища. За три останні роки ми практично оновили комп’ютерний парк. Чому пішли на цей крок? Сучасне покоління студентів неохоче отримує знання з книги. Для них важливою вимогою стає постійний доступ до електронних джерел інформації, що має забезпечити заклад вищої освіти у різних форматах: починаючи з доступу до освітніх програм, навчальних планів, електронної бібліотеки і закінчуючи унікальними електронними курсами, які міститимуть і текстову частину лекції, і завдання для самостійної роботи. Підтверджує цю тезу опитування випускників магістратури: лише 19% користуються класичними паперовими навчальними матеріалами – підручниками, посібниками, методичними рекомендаціями тощо, а решта – електронними. Тому в НУБіП всі дисципліни мають повністю електронне навчальне забезпечення на платформі elearn.

     І, звичайно, треба «тримати марку» – підтримувати бренд закладу, працювати над забезпеченням його високого статусу в сучасних освітніх рейтингах. До речі, НУБіП України цього року входить до основного списку міжнародного рейтингу QS (до цього нас оцінювали за регіоном Східної Європи та Азії).

 

-      А як щодо міжнародної співпраці?

 

     – Безсумнівно, треба всіляко стимулювати практичні зв’язки із закладами за кордоном. Адже у нашій країні ще небагато виробництв, де використовуються високі технології. Але треба бачити, кого і як готують у різних країнах світу, в ідеалі – порівнювати навчальні плани і програми. Робота із іноземними університетами – це як дзеркало, в якому можна побачити своє місце в світовій освіті. До речі, в НУБіП навчаються майже 200 іноземних студентів з 30 країн світу. 150 викладачів читають лекції англійською мовою, при чому для всіх студентів, а не тільки для іноземців. Я переконаний, що важливіше порівнювати себе з іноземними вишами, а не з добре знайомими вітчизняними.

     Нещодавно прочитав, що Сумський національний аграрний університет є єдиним, який має програми подвійних дипломів. А НУБіП має більш ніж із десятком університетів світу угоди про подвійні дипломи, академічну мобільність, зокрема – з Варшавським університетом наук про життя (Польща), Токійським аграрним університетом (Японія), Вищою школою сільського господарства міста Лілль (Франція), Університетом прикладних наук Ангальт (Німеччина), Словацьким аграрним університетом (Словаччина), Поморською академією в Слупську (Польща) та іншими. У нас є унікальна акредитована магістерська програма МВА з німецькими партнерами. Це – показник активності й затребуваності вишу. Загалом же наш університет співпрацює зі 143 університетами та науковими установами світу.

     Є й зворотна сторона медалі: заклади Польщі, Словаччини, Угорщини, Франції, Німеччини фактично є і нашими головними конкурентами. Але, вочевидь, без державної підтримки таку конкурентну боротьбу ми навряд чи виграватимемо.

 

-      Як Ви оцінюєте початок фінансування за формулою розподілу видатків державного бюджету на вищу освіту між ЗВО, нещодавно затвердженою Кабміном?

 

     – Щоб відповісти на це запитання, пригадаю той час, коли ідея формульного розподілу тільки народжувалася. У 2005 році я, будучи міністром освіти і науки, працював над програмою по виходу української освіти з кризи. Один із напрямів – удосконалення економічних механізмів фінансування галузі. І там ставилося завдання: виробити чіткі формули фінансування. Ми повинні були по групах спеціальностей визначити реальну щорічну вартість підготовки фахівців. І сказати: щоб не «вмерти», на підтримання конкретної спеціальності треба виділяти стільки-то, щоб розвиватись – стільки-то, а максимальних результатів можна досягнути за таких-то показників фінансування. Але для кого створювалася така формула? Для «зовнішнього застосування»: для Мінфіну, для Уряду, для Верховної Ради України. Формула потрібна, щоб аргументовано збільшувати фінансування, а не захищати зменшення. Думаю, попереднє керівництво міністерства не запровадило формулу, бо не бачило зовнішнього її впливу на уряд.

     Іншими словами, метою нової моделі фінансування вищої освіти повинен бути не механічний розподіл виділеного Мінфіном обсягу коштів між ЗВО, а виділення достатніх обсягів фінансування для підвищення закладами освітнього рівня. Передусім в основу формули повинні бути покладені фактичні потреби закладу на підставі реальних розрахунків. Іншими словами: не можна ділити чорний хліб (оплату праці та комунальні послуги) за формулою. Можна ділити за формулою масло та ікру (кошти на розвиток і дослідження).

     Є й таке питання: чи може формула об’єктивно врахувати всі без винятку відмінності між ЗВО – передбачені законодавством виплати підвищених заробітних плат працівникам, вік і площі корпусів та гуртожитків, їх історично-архітектурні особливості, наявність на утриманні історичних пам’яток, ботанічних садів, навчально-наукових музеїв і колекцій?

     Тож загалом формула – річ хороша, але спершу потрібно мати, що ділити з її допомогою. Необхідно стовідсотково профінансувати заробітну плату з нарахуваннями, стипендії і соціальну підтримку дітей-сиріт, енергоносії та комунальні послуги. А вже після цього виділити додаткові кошти, які можна розподілити між закладами вищої освіти за певні якісні показники. Якщо ні, то виникає порівняння, що сьогодні ми беремо коня, і, не додаючи вівса, думаємо, як йому взяти бар’єр.

     Будь-яка зміна має бути розумною. Наприклад, після введення ЗНО для студентів технікумів і коледжів керівники наших відокремлених підрозділів були змушені скорочувати спеціальні дисципліни, які й робили з студента майбутнього фахівця. Натомість – «нарощувати» математику, українську мову, фізику, хімію не на спеціальному, а на загальному рівні, щоб вони могли добре скласти ЗНО.

     Існує хибна думка, що університети за рахунок відокремлених підрозділів вирішують вступну кампанію. Так от, в НУБіП від загальної кількості студентів-випускників коледжів: з наших – 9% на денній формі та близько 20% на заочній, тобто лише третина. Більшість випускників технікумів і коледжів йдуть не до університету, а на виробництво. Так що ж їм краще вивчати – спеціальні дисципліни чи загальні? Якщо хтось вважає, що при вступі з коледжів до університетів дуже великою є корупційна складова – зробіть принаймні один раз всеукраїнське анонімне опитування студентів.

 

-      Якими є пріоритети наукової роботи НУБіП?

 

    – У подальшому технологічному розвитку в світі змикатимуться вектори біотехнології, генної інженерії, нанотехнологій, які спиратимуться на могутній масив обробки великих даних. І країни, які зможуть це поєднати, будуть серед перших, інші – сировинним придатком.

     Пріоритетом університету є дослідження у галузі біотехнологій, сільськогосподарської радіології, точного, прецензійного землеробства, органічного землеробства, розробка ефективних систем зрошення. Надзвичайно важливою є дослідницька діяльність молодих учених, їхня участь у спільних міжнародних проектах, конференціях, залучення коштів для наукових досліджень аспірантів і докторантів через систему грантів, державних і приватних установ. І, звісно, розвиток дослідницької, виробничої та інноваційної інфраструктури.

     До речі, у 2017 році НУБіП отримав премію Scopus Awards Ukraine в номінації «Аграрні науки». За рахунок системної роботи у 2014 – 2018 роках кількість публікацій у виданнях, що індексуються Scopus і Web of Science, зросла більш ніж утричі. В 1,5 раза зросла чисельність науково-педагогічних, наукових працівників, які мають понад 5 публікацій у таких виданнях.

 

-      Чи змінилася підготовка до магістратури внаслідок упровадження єдиного вступного іспиту? Як бачите удосконалення навчання в магістратурі у виші?

 

     – Ми серйозно ставимося до якості магістерської підготовки студентів: майже на 3\4 оновили тематику магістерських робіт, вводимо елементи дуальної освіти і міцніший зв’язок з виробництвом.

     Щодо Єдиного вступного іспиту та Єдиного фахового вступного випробовування… Результатом його впровадження три роки тому для спеціальності «Право» стало те, що контингент вступників на магістра зменшився вполовину, порівняно з показниками 2016 року, коли діяла попередня система відбору. Вчена рада вирішила проводити безоплатні курси з іноземної мови для підготовки до тесту, удосконалили програму викладання.

     Для будь-якого впровадження треба правильно обирати момент. Нині тенденція є такою, що більшість бакалаврів не хоче йти в магістратуру. Але ми зазнали втрат від ЄВІ майже у 10 мільйонів гривень. Тобто ніби й навели лад, але знову ставимо воза попереду коня – якщо за всі роки навчання у школі учня не змогли навчити навіть до рівня В1, а ми його повинні за дві години навчання на тиждень на першому-другому курсі вивести на В2… Це, м’яко кажучи, нереально. Щоб реалізувати такі запити, треба, як це було в Польщі, витратити десятки мільйонів на підвищення якості навчання іноземної мови в школах, а вже потім питати високий рівень володіння у вишах. Але нині таке відчуття, що англійська мова стає другою державною. У результаті в магістратурі ви практично не знайдете дітей із села, а їх і так вже великий відсоток просто не в змозі вступити до університету (до речі, більшість дітей із села до нашого вишу вступили якраз після коледжів). А чи повернеться в село агроном чи ветеринар, який живе у великому місті? Хоча, якщо нормальним вважається бачення, що студентам не потрібна стипендія, бо це для них невеликі гроші… Наші студенти, які показують одні з найкращих результатів на всеукраїнських студентських предметних олімпіадах, їздять не на власних авто, а на громадському транспорті, і рахують кожну копійку.

     З іншого боку, англомовні програми підготовки – об’єктивна необхідність в умовах глобальної конкуренції і кризової демографії в Україні. Не втомлююся повторювати: потрібно експортувати знання, а не сировину. На ринку освітніх послуг серед українських ЗВО попитом для іноземців користуються магістерські програми з медицини, ветеринарної медицини, економіки та менеджменту, інформаційних технологій. У НУБіП діють дві англомовних програми підготовки за освітніми ступенями «бакалавр» і «магістр» – «Менеджмент» та «Екологія». А з наступного навчального року плануємо відкрити ще дві – «Агрономія» і «Будівництво та цивільна інженерія».

 

-      Важко переоцінити важливість співпраці вишів із представниками бізнесу, виробництва. Як робить це НУБіП зараз, які плани на найближче майбутнє?

 

     – Активна співпраця з бізнесом у НУБіП триває з 2015 року. На кожному факультеті створили ради роботодавців, що складаються з представників провідних компаній відповідного напрямку. А вони, у свою чергу, входять до ради роботодавців університету.

     Завдяки такій співпраці виграють обидві сторони, оскільки роботодавець має можливість відбирати кращих студентів для працевлаштування. А також, що надзвичайно важливо, роботодавці можуть впливати на наповнення навчальних планів і пропонувати для вивчення дисципліни, необхідні для сучасного бізнесу та виробництва. Кращим студентам роботодавці призначають іменні стипендії.

     Бізнес долучається і до створення сучасних лабораторій. Так, новітнє обладнання надали компанії KUNH, John Deere, Elvorti, Agrilab, Schneider, Агроскоп, Shtill та багато інших. Також у 2019 році ми відкрили нову магістерську освітню програму спільно із агробізнесом на базі факультету аграрного менеджменту «Агрокебети». Упродовж останніх трьох років спільно з бізнесом ми створили чотири навчально-науково-інноваційні центри НУБіП, які активно використовувалися у провадженні науково-інноваційної діяльності на базі агрофірми «Колос» Сквирського району Київської області, Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, ТОВ «Фабрика агрохімікатів» та Науково-дослідного інституту «Інститут здоров’я рослин» групи компаній UKRAVIT, Аграрного приватно-орендного підприємства «Великообухівське». Сьогодні найголовніше дати якісну сучасну практичну підготовку саме викладачам – і це одна з головних задач діяльності цих центрів.

 

-      Аграрним навчальним закладам для повноцінного функціонування необхідна земля. Чи є потенційні загрози у зв’язку із законопроектом про запровадження ринку сільськогосподарської землі в Україні?

 

     – Підготовка кадрів для агропромислового комплексу потребує відповідних земельних ресурсів. Аграрні заклади освіти сьогодні мають у своєму користуванні близько 52,5 тисячі гектарів земельних угідь сільськогосподарського призначення. Багато це чи мало? Цього недостатньо, враховуючи, що аграрна освіта охоплює 106 технікумів і коледжів, 19 університетів і академій, у яких навчається близько 140 тисяч студентів. Відповідно до розрахунків потреби землі на одного студента, аграрним закладам освіти необхідно ще 20-25 тисяч гектарів угідь. Мова йде про колекційно-дослідні поля, навчальні ферми, клініки-майстерні, автотрактородроми, полігони для забезпечення практичної підготовки студентів та наукових досліджень в умовах виробництва.

Згідно із статтею 150 Земельного кодексу України, землі навчальних закладів відносяться до особливо цінних, тому ми маємо певний захист від посягань з боку багатьох охочих (хоча трапляються і спроби рейдерського захоплення земельних ділянок). Також на державному рівні треба було б виділити кошти закладам на переоформлення права власності на землю.

     А тепер щодо продажу землі. Це питання національної безпеки і ми можемо втратити державу. Якщо вже й продавати землю, то для цього потрібні надзвичайно сильні й чітко працюючі державні інституції. А в нас нині немає повної визначеності з райдержадміністраціями, ОТГ, сільськими радами, реформується прокуратура. Щодо світових тенденцій: тридцять років тому США мали 40 відсотків землі у держаному користуванні, сьогодні – 65 відсотків. Можна припустити, що ми потрапили в поле зору транснаціональних корпорацій, і над нами здійснюється великий експеримент, але він проводиться не в інтересах України.

 

-      Якщо хтось сьогодні захоче забрати землі у профтехучилищ, коледжів, університетів – це буде початок повного занепаду аграрної освіти.

 

     Для ефективного використання земель необхідне запровадження інноваційних технологій та відповідне технічне забезпечення. З березня для придбання товарів і послуг вартістю від 50 тисяч гривень необхідно буде проводити тендерні закупівлі, а раніше вони були обов’язковими для товарів чи послуг, які коштують від 200 тисяч гривень. Це однозначно ускладнить, а в багатьох випадках унеможливить своєчасне придбання паливно-мастильних матеріалів, добрив тощо для своєчасного проведення необхідних робіт.

 

 

Розмовляв Максим Короденко,

газета "Сучасна освіта України" №5 від 3 лютого 2020 року